Всячина · війна

Чому скандал зі Станко – це типова ознака “совкового” суспільства

Мій текст, опублікований на Depo.ua. 

Вже протягом кількох днів тривають обговорення подяки від Міноборони журналістці Насті Станко. Вона отримала грамоту за “сумлінне і бездоганне служіння Українському народові, значний особистий внесок у розвиток в справу розвитку вітчизняної військової журналістики”. І подія пройшла б непоміченою, якби Станко у власному “Фейсбуці” не опублікувала фото грамоти з невеличкми “тролінгом” Міноборони з вибаченням (за скандал річної давнини), що, враховуючи скандальність самої журналістки, викликав шквал критики.

Ще рік тому Анастасія Станко разом з колегою Костянтином Реуцьким зняли сюжет в Авдіївській промзоні, в якому показали обличчя наших бійців та позиції. Окрім цього, тоді на “промку” потрапила журналістка російської “Нової газети” Юлія Полухіна, якій допомогли саме українські колеги. Спочатку було незрозуміло, чи виходив сюжет “Громадського”, чи ні. Прес-центр АТО тоді сверджував, що 8-го липня 2016-го року він з’явився на сайті і вимагало навіть позбавити журналістів акредитації. У “Громадському” казали, що відео коригувалося. В підсумку, сюжет вийшов значно пізніше, а на “Новій газеті”, навпаки, вони постійно були у відкритому доступі. У Полухіної в підсумку забрали акредитацію в зоні АТО.

Журналісти після цього вважали дії військових нелогічними.

Ще раніше була лекція Станко в Школі журналістики католицького університету. Кілька її тез обурили багатьох відомих людей. Особливо, ось ці: “Журналістам часто подобається розділяти на “наших” і “їхніх”. Ми у своєму словнику кажемо: “українські” замість “наші”. Уникаємо слова “герої”. Намагаємось не використовувати слово “зачистка”, яке вживає російська пропаганда. Не дуже хочеться бути схожими на них. Це слово має негативне значення, а ми ж говоримо про людей. Навіть якщо вони з ДНР. Так само ми не вживаємо слова “бандити” і “терористи”. Влада інколи теж помиляється. Віктор Янукович проводив АТО проти “терористів” 18 лютого, але це не означає, що журналісти мали назвати так всіх людей. Кожен з нас розуміє, що не йдеться про тероризм”ЛН” і”ДН”, а про людей, які хочуть відділитися. Це вже інше питання: допомагає їм Росія чи ні. Але це не тероризм. Тероризм – це те, що сталось в Парижі”.

Відомий письменник Юрій Винничук тоді написав таке: “Да шо ви нє гаварітє? А розпоротий живіт Рибака, який захищав український прапор? А ціла родина замордованих євангелістів? А жінка привязана до стовпа? А закатовані з особливою жорстокістю українські вояки? А відрізані руки, на яких татуйовано тризуб?

Но ето ішо нє всьо: ” Ми виробили власний словник про конфлікт на сході України. Наприклад, не використовуємо слово АТО, тільки в цитатах. Бо для людей з обох сторін неприйнятне це формулювання. Ми можемо сказати “так звана АТО” , але зазвичай називаємо збройним конфліктом на Донбасі”.
А можна я скажу, що це П**ДЄЦ? І якщо в УКУ це спокійно слухали, то мені дуже сумно”.

У багатьох тезах,справді, погоджуватися зі Станко важко. Втім, ми маємо визначитися: в нас свобода слова, чи цензура.

Сьогодні, після грамоти від Міноборони, Станко пригадують переважно її негативні випади та вчинки, які призводили до скандалів. Згадали навіть заяву 2014-го року, коли вона у відповідь на блокування гумконвоїв Ахметова запропонувала застосувати артилерію по Донбасу, бо так буде “гуманніше”.

Більшість людей не пам’ятають її сюжетів з Авдіївки у часи боїв кінця січня-початку лютого, не пригадують гострих запитань Януковичу, роботи на Майдані та виїздів у зону АТО на початку 2014-го. Станко не потрібно ідеалізувати і в кожного є право дивитися, поважати чи не любити за щось, критикувати її. Втім, багато людей називають її зрадницею і людиною, для якої Україна – це ворожа держава.

Діагноз нашому суспільству можна поставити за одним скандалом, взявши зріз коментаторів і блогерів. Між іншим, останні взагалі написали анонімну кляузу, вимагаючи позбавити Станко грамоти, мовляв, була принижена армія та сам міністр Полторак.

Справа в тому, що ці люди не готові бачити та навіть сприймати іншу точку зору. Сьогодні, в умовах війни, яка триває вже четвертий рік, у нашому інформаційному просторі є два кольори: чорний і білий. Чорний, зрозуміло – це російська пропаганда і інформаційні ресурси бойовиків. Білий – наші ЗМІ, яким потрібно вірити. Наш Генштаб і так далі. Проте, люди, котрі хоч раз були на Донбасі, спілкувалися з військовими і бачили на власні очі війну, зрозуміють, що як чорне так і біле не завжди говорять правду. Станко – це один з тих журналістів, котра у дуже важких умовах намагається показувати третю точку зору – синій колір, чи називайте його як хочете. В неї, можливо, виходить не дуже, не завжди вдало, проте – це бодай спроба. І ця політика може не подобатися багатьом українцям, які тривалий час не сприймали навіть правду про те, що у рядах бойовиків на Донбасі більшість є саме вихідцями з цього регіону. Їх влаштовує лише біле.

Наше суспільство дуже хвилює, оскільки воно, попри всі розмови про готовність до реформ, рух до Європи і так далі, у своїй більшості залишається із радянським мисленням. В нашому інформпросторі, у наших ЗМІ щодня присутня пропаганда. Це не погано, швидше – це своєрідна необхідність, виклик часу. В сучасних умовах інакше бути не може, коли російський інформпростір через власні сателіти в Україні щодня оббріхує країну, армію, людей. Проте, має існувати і третя точка зору для тих, хто хоче думати, а не сприймати пропаганду. Наші ж люди, зокрема ті, котрі критикують інакшу точку зору на проблему, звикли думати двома категоріями: “говориш,що вони козли – значить патріот, а якщо кажеш те, що відрізняється від офіційної інформації – агент Кремля”. Це класичний совок. Там також не визнавали, що в Афганістан їдуть на війну. Про це не говорили. Але згодом виходили книжки Алексієвич, де була правда… Нашим людям, як і в СРСР, зручно бачити виключно “білий” погляд на війну, який подають більшість ЗМІ. А правда – вона завжди десь глибше. І часто, вона не зовсім подобається більшості суспільства, яке має стадний інстинкт.

Кляуза блогерів на Станко взагалі дуже нагадує “славетну пісульку” Драча і Павличка: “Ми, українські радянські письменники, рішуче засуджуємо дії так званих літераторів Світличного, Стуса, Сверстюка, Караванського, братів Горинів, Мороза, Чорновола, Осадчого, математика Д. Плюща, В. Некрасова та ін., Які загрузли в націоналістичному болоті і не розкаялися в своїй антирадянській діяльності. Немає і не може бути прощення їм, замахнувшись на найсвятіше “…

Чорт забирай, ми досі живемо в “совку”, який ніяк не помре у головах мільйонів обивателів. Але є ті, кого це може влаштовувати. Бо будь-якій владі зручно зомбувати таке населення у власних цілях.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s