Вчорашній простий матеріал у моєму блозі (читай тут) і його обговорення у “Фейсбуці” (а це тицай тут) стосовно “політклубу”, у який Артем Франков перетворив власну “редакціонку” журналу “Футбол”, викликало реакцію у самого метра української журналістики. Звичайно ж, Франков у своїй конференції, спочатку в діалозі з невідомим мені фанатом його творчості (який навіть по батькові Артема Вадимовича не загуглив, назвавши його Володимировичем), прирівняв мене, Вову Миленка та Костю Андріюка до “натовпу всіх цих персонажів”.

Потім інші люди також почали казати Франкову, мовляв, дядько – політики забагато в тебе, дістало. І ось що він відповідав.

Великі опуси Франкова завершилися меседжем, що є люди, думка яких його не цікавить. Зрозуміло, що серед цих людей ми з Миленком та Андріюком. Але лукавить, пан “метр”, ой лукавить. Стільки літер на “нецікавих” витратив.

А насправді, він стримався. Бо, я десь здогадуюся, що часто ностальгуючий на сторінках “Футбола” і власної конференції за СРСР редактор, який інколи дозволяв собі поговорити про “любителів фарбувати паркани”, євроінтеграторів та таке інше, міг і вибухнути, опустившись, мабуть, і до термінів “майдануті”. Проте, честь і хвала – цього про себе не прочитав.

До речі, про СРСР, який часто любить згадувати Франков.

При СРСР за кілька таких стьобних постів чи слів про “страну дебилов”, як він це зробив в останній “редакціонці” “Футбола”, редактор міг би пройти по статті. Ось лише кілька прикладів – перший і другий з Росії – правонаступниці СРСР.

Так що пан Франков має справді радіти, що живе в Україні, як там він писав, “стране победившего народовластия”. Від себе додам – і свободи слова.

До того ж, Франков – майстер перекручування. Він приплів у свій опус те, що нібито “нашому життю не мають заважати “издевательства над школьной программой”. Якби Франков був уважним, то щодо пропозиції Міносвіти об’єднати в одну дисципліну хімію, фізику, біологію, астрономію, екологію та географію, назвавши її “Людина і природа”, а Алгебру і Геометрію в Математику,  я зазначав, що не підтримую її. Проте – це лише пропозиція. Жодного знущання наразі немає, бо вона не реалізована, ЖОДНОГО. І єдиним моїм меседжем було те, що журнал про футбол із назвою “Футбол” він перетворив на сумнівний шлаковий політклуб. Як мені підказали читачі з досвідом – це він зробив давно.

Змушений визнати, що аудиторія в Артема Франкова і справді велика. Завоював він її власною працею. І багатьом його думка імпонує. Нехай. Свобода слова, як виявилося, прекрасна штука. На цьому піду крокувати “широкою і світлою дорогою”, як сказав “метр”. Подалі від “совка”, який живе в голові у пана Артема.