Історії

Три роки Майдану. Що це було

30 листопада – 1 грудня. Саме ці дати особисто для мене є початком Євромайдану. Якби не було побиття людей “Беркутом” і “маршу мільйонів”, то акції опозиції, що почалися 21 листопада, банально б затухли.

Тоді, три роки тому, на початках не вірилося, що щось вдасться. Потім була впевненість, що буде “договірняк” між владою і опозицією. Євромайдан без політиків виглядав би більш ідейним, а коли на сцену вийшли політики, відбулося злиття, тоді зрозумів, що вони використають його виключно для власного прориву. В певній мірі навіть встиг розчаруватися в ідеї Майдану, коли саме політики почали грати там основну роль, до того моменту, як сам зустрівся із жорстокістю “Беркуту”, поговорив відверто з їхніми співробітниками і почув від одного, що вони будуть нас вбивати, “бандерівців”, коли їм дадуть наказ. Це був січень. Від побиття врятувала лише прес-карта. Говорив лейтенант, який ще пам’ятав акції “Україна без Кучми”. І розуміння того, що або ми, або вони, засіло в голові. Але разом із ним було ще одне – ті люди, що стоять на сцені – Яценюк, Тягнибок, Кличко, Порошенко, Пашинський – це ті самі ментально старі політики під молодим, у деяких “англомовним” соусом, які до добра не доведуть. Такий от був внутрішній конфлікт.

Зараз розумію, що без політиків Революція Гідності була неможлива. На жаль. Бо не було реального лідера серед мільйонів “майданівців”, який міг би вести діалог з владою і міжнародними партнерами. І лише наша проблема, що в нас не було кращих політиків.

Окрім всього, на підтримку Майдану скидувалися всі – від простих громадян, середнього бізнесу та олігархів, які стояли за політсилами.

Що для мене, українця, громадянина означає Євромайдан сьогодні?

Це еволюція нашого суспільства, недосконала, в певних моментах помилкова (кровопролиття), проте необхідна. Правильно було вимагати відставки Януковича, оскільки відвертий ідіот, імбіцил навіть, з подачі політтехнологів і окремого тупого електорату, захопив владу в країні зі своєю “Сім’єю”. А коли президентом країни є ідіот, то це паплюжить державу на всіх рівнях. Окрім всього, з подачі свого батька Віктора Федоровича Олександр Янукович почав віджимати бізнес у всіх і всюди, де тільки міг. І стосувалося це як середнього класу, так і певних олігархів. Наприклад, у Вінниці хотіли “віджати” завод по виробництву газованої води “Караван” у людини, що в 90-х його підняла… І таких історій безліч. Про елеватори в Криму, про IT-компанії, у які навідувалися податківці…

Були і наїзди на Коломойського по “Укрнафті”. Якби тоді “Сім’я” навіть розкуркулила олігархів включно з Ахметовим (про це казали ще в січні 2013), на що багато хто дивився позитивно, то вона б все одно знищила середній клас і не дала стимулів для розвитку нікому. Тому, так чи інакше, Євромайдан був феноменом, коли інтереси олігархів, середнього класу і простого народу співпали.

Коли сьогодні кажуть, що якби не Євромайдан, то був би долар по 8 і країна була цілісною – ці люди помиляються. Країна вже давно не була цілісною, ментально. Неможливо говорити про ментальну близькість з Донбасом як регіоном, де більшість людей були ментально ближчі і тяжіли до Росії. Окремі патріоти там були, є і будуть, велика їх кількість виїхала, проте більшість з населення регіону мислили “братніми” категоріями. Склалося це історично через заселення Донбасу етнічними росіянами після Голодомору і подальшу політику асиміляції? Чи це все наслідок відсутності політики українізації держави Україна протягом років незалежності і накачування Донбасу, Криму, Сходу російськими грантами? Нехай тут розбираються історики. На деокупованих територіях навіть після майже трьох років війни знаходяться ті, хто не вважають Росію агресором. Про це каже соціологія. То про що ми кажемо? Вони у своїй більшості інші. І можна скільки завгодно заперечувати це. Ми різні культурно і ментально. Відомий журналіст, а тепер і письменник Остап Дроздов вважає представників Донбасу ледь не окремою народністю.

“Мені дуже подобається, що Порошенко назвав їх “народом Донбаса”. Я вже третій рік про це кажу. Вони не належать ні до народу України, ні тим паче до українського народу. Вони – окрема, сформована, самодостатня, відмінна ідентичність. Тому я радий почути свої думки з уст президента. Нарешті. Тим, хто так не вважає, раджу поставити знак дорівнює між собою і ними”, – писав Дроздов одного разу.

І тут я повністю з ним погоджуюся. Не варто казати, хто з нас кращий, а хто гірший. Потрібно лише визнати, що ми різні. І жити нам разом чи окремо з тими, хто лишився на Донбасі, покаже лише час. Майдан у даній ситуації виступив способом пришвидшення перебігу хвороби “різності”, яка зародилася ще до “Майдану-1” з подачі певних політтехнологів, котрі знали на чому зіграти.

Євромайдан для мене – це урок, як більше робити не варто. Оскільки, наступного разу потрібно шукати методи, які дозволять обійтися без жертв і крові. А також не пускати на сцену жодних політиків. Постійними революціями на Майдані досягти успіху у державотворенні неможливо. Потрібні революції всередині системи.

Наслідком Євромайдану стала популяризація всього українського, мови і культури. Інколи, даний порив переростав у неякісне фарбування парканів у жовто-блакитні кольори поверх старої фарби. Але в цілому, дуже багато людей почали цінувати власний продукт – книгу, музику, їжу чи одяг – немає різниці. Особисто для себе після Майдану остаточно вирішив більше ніколи не писати по професії російською мовою. Українською і англійською…можливо, колись буду ще й німецькою. Але жодного слова російською.

Революція народила здатність об’єднуватися, коли важко. І згодом оголила негативні сторони окремих людей, що заробляли на ній, а потім продовжили це робити на війні, часто прикриваючись патріотизмом. Це теж корисно, оскільки завжди краще знати кількість лайна, яке навіть після своєї участі у Євромайдані, бачачи загиблих товаришів, примудряється зливатися із владою, вбираючи найгірші її ознаки. І мова не тільки про молодих нардепів – швидше про тих, хто воювати пішов, а згодом почав за гроші брати участь у різноманітних акціях (від боротьби із забудовниками на замовлення, до пікетів із шинами). По суті – це ті ж самі тітушки, котрі навчилися стріляти, на жаль… Проте більшість суспільства, на щастя, вже поступово вчиться розрізняти справжніх героїв АТО, порядних воїнів, від псевдогероїв.

Можна довго сперечатися про негативні і позитивні сторони Євромайдану, проте, можна з упевненістю сказати, що якби тоді він не відбувся, то наша країна і надалі б жила сірою буденністю держави без надії. Сьогодні єдине, що є – це надія. І кілька реформ, які попри весь тиск старої корупційної машини, продажних політиків у міністерських і не тільки кріслах, поступово впроваджуються в наші життя, яке стало дорожчим, проте більш цінним для кожного з нас.

Більшість українців, мабуть, ніколи не дізнаються всієї правди про Євромайдан. Правди, яку знають журналісти. Яку знають ті, хто модерував певні процеси зі сцени і не тільки. Але, мабуть, і не варто всім знати різні темні сторони даної події. Бо не кожен зможе збагнути цю правду, стосовно перших смертей і як це сталося, стосовно того, що було 18-20 числа. Відповідь знає слідство? Її знають певні люди, а чи розкаже колись її слідство…не вірю. Як мінімум не варто знати всю правду масам, тому що шансів оминути даний історичний феномен не змінивши курс і владу, майже не було – хіба Янукович би пішов сам і не закликав Росію.

Майдан мав і має стати прогресом у мізках, ціною крові. Сподіваюся, що у мізках більшості, а не малої частини креативної меншості, яка буде змушена виїхати з країни, якщо ця більшість нічого не збагне.

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s