Верховна Рада

Як депутати вбили Путіна, що нападе

Спостерігаючи за всім кіпішем навколо е-декларацій, слухаючи і читаючи народну злість, яка виливається на цих нардепів, знайшов для себе позитивний момент. Коли понад два роки війни нам з екранів телевізорів різні карманні експерти та політики розповідали з розумним виглядом, що не можна критикувати владу, не можна вимагати чогось, ходити на акції протесту і взагалі жодного кривого слова у бік “демократів” лунати не повинно, бо Путін нападе, я дивувався кількості йолопів, котрі так думали. Те, що Путін вже тоді напав, їх не хвилювало. Вони вірили, що критикуючи владу він – нападе. Парадокс, відсутність критичного мислення, логіки і банального розуміння. Сьогодні ж нарешті суспільство прозріло – над цим почали сміятися. Краще пізно, ніж ніколи, так.

zzzzzzzzzzzz1

Для цього наївним людям лише потрібно було побачити декларації народних обранців, міністрів, звичайних депутатів із сотнями тисяч кеша під подушками, будинками, машинами, колекційними картинами та ін. І вони прозріли: “поки ми всією країною волонтерили, ці падлюки крали і збагачувалися”. Проте, досі знаходяться люди, котрі вважають, що спочатку потрібно перемогти зовнішнього ворога, а потім розібратися з внутрішнім.

Найбільш смішно, що внутрішньому ворогу – під цим поняттям я розумію пострадянську систему, яку осідлали освічені, але “совкові” лідери – саме цього і треба. Судячи із того, що відбувається на Донбасі, війна там триватиме ще років 10 як мінімум. І це вигідно як Україні, так і Росії, США і навіть окремим силам в ЄС. Бо імплементація “Мінська” має початися із пункту про припинення вогню і забезпечення безпеки. Але цього нема навіть після оголошеного бойовиками перемир’я від 15 вересня і не буде, бо занадто гарні контрабандні паливні, вугільні та інші схеми там вибудувала нова “еліта” та клани. І їм не потрібна київська влада. А Києву не потрібно політичне самогубство із виборами в “Л-ДНР”, які призведуть до позачергових парламентських і президентських в Україні згодом. Плюс у владних кабінетах вистачає тих, котрі добряче так на контрабанді наварюють. Тому продовжуватиметься війна під яку будуть розпилювати бюджет.

А могло б бути все не так. Близький мені Ізраїль, який знаходиться у стані війни ледь не з моменту створення держави, пережив “шестиденну” та війну “Судного дня”, провів реформи і рівнем життя довів свою перевагу над тими, котрі бажали і бажають досі знищити єврейську державу. Де сьогодні Сирія, яка разом з Єгиптом напала на Ізраїль 6-го жовтня 1973 року? Розірвана на шматки подоба держави, залита кров’ю, де офіційний режим Асада існує лише за кошти Росії, а повстанці та інші живляться захопленими ресурсами та подачками Заходу.

Ізраїль сьогодні посідає 24 місце у “Quality of Life Index”-2016 (Рейтинг країн за якістю життя). Україна тут 56, а Росія – 55.

Ми можемо повернути Донбас військовим шляхом, чисто теоретично. Бо дипломатичного з усіма цими “Мінськами” не існує – це затягування часу, яке вигідне всім. Це розуміють у кабінетах, але у якесь чудо досі вірить особливо “кмітливий” плебс. Але Крим військовим шляхом ми не повернемо. Створивши тут, в Україні, гідний рівень життя, вбивши внутрішнього ворога з мільйонами у е-деклараціях, наша країна зможе стати сильною і потім ми будемо вирішувати, чи приймати назад Донбас і Крим, які на колінах приповзуть під наші двері. І для цього не потрібно ходити на мітинги від умовних Тимошенко, Бойка чи Ляшка, або когось, хто ставить себе в опозицію до влади – вони сьогодні такі самі. Банальна самоорганізація і вимоги елементарно розслідувати капітали “мільйонерів” по е-деклараціях, реформувати суди –  вимоги реальних реформ, а не профанації не під прапорами партій, а виключно під жовто-блакитним стягом української нації. Але такий сценарій не вигідний нашому внутрішньому ворогу, який продовжує вішати лапшу про те, що спочатку варто перемогти зовнішнього. І, дійсно, війна багатьом стала вигідна. Від чиновників, бізнесменів і аж до волонтерів, деякі з яких непогано так заробляють на допомозі армії, беручи відсотки.

Більшість із нас сьогодні воює сам за себе. Групками чи поодиноко, ми відстоюємо своє благополуччя в межах цієї системи, загнивання якої призведе у підсумку до вибуху, котрий знищить більшість із нас. Ми воюємо за себе, беручи хабарі, або відстоюючи інтереси чиновників із нинішньої системи еліт. Ми паразитуємо, або відстоюємо власний простір, відмежовуючись від державницького апарату поборів. На жаль, сьогодні кожен із нас воює за себе – не за майбутнє всіх нас.

Чи країна нікому реально непотрібна, чи ми інакше не вміємо? Не знаю, нема відповіді. Креативне покоління саме йде у ЄС та на Захід. Хто як може – власними силами. А держава, вона лишається для інших. Сумно.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s