Цікаве

Путін в Тель-Авіві, “неосовки” і “свои русские” в Україні

Набережна Тель-Авіва. Середземне море, розкішний пляж із білим, чистим піском, багато гарних людей, діти, велосипеди, прекрасні готелі, на фоні яких такою неприємною плямою виділяються російські кафе, ресторан “Кавказ”, а також прапори і один напис, про який трохи згодом.

14702499_1224624704267076_8431699587095888183_n

Звичайно, у Тель-Авіві навіть восени багато російських туристів, а розповідями про репатріантів з колишнього СРСР, України, Росії та інших країн, російськомовних, що осіли в країні, ставши її громадянами, я нікого не здивую. За даними відкритих джерел з 1948 року близько 1,15 млн людей виїхали до Ізраїлю з території колишнього СРСР. І це дійсно дуже велика етнічна група, оскільки населення країни, за даними 2015 року, становить 8 345 000 людей. От і рахуйте.

Але в цілому, я не про це. Путін… Напис на набережній Тель-Авіва мене не те, щоб здивував, а швидше в черговий раз змусив задуматися про “великодержавіє”.

“СССР-Путин-Россия-Мужик”.

%d0%bf%d1%83%d1%82%d0%b8%d0%b3%d0%be%d1%80%d0%be%d1%88%d0%ba%d0%be

%d0%bf%d1%83%d1%82%d0%b8%d0%b3%d0%be%d1%80%d0%be%d1%88%d0%ba%d0%be-2

Мужик – це чувак, який підривав росіян у житлових будинках, відправляє зараз їх у Сирію, на Донбас, а також розводить населення на гроші, збільшуючи розмір закритих статей бюджету оборонки. Ланцюжок досягнень “мужика” можна продовжувати довго. У місті Бат-Ям, яке ми відвідали, по пляжу розгулював російський турист у футболці з Путіним – він для них дійсно мужик. І, головне, вони думають, що про це мають знати в інших країнах.

Офіційний Ізраїль хоч і не намагається роздмухувати тему війни в Україні з Росією (в місцевих новинах про це за тиждень нічого не почув, не побачив і не прочитав), але не рекомендує вести бізнес у Криму, а також не визнав анексію півострова. Хоча, сваритися з Росією країна не стала і продовжує балансувати між США та Кремлем.

Поблизу напису про Путіна знаходжу російську кафешку. У меню – український борщ, вареники, що межують із пельменями. Місцева ізраїльтянка російською з певним акцентом заманює мене із родиною у кафешку. Проходимо повз. Готелі із російськими прапорами, магазини з товарами для росіян, причому, досить часто доводилося з вікна авто бачити фото пива “Оболонь” і напис “русские товары”. В Ізраїлі нема поділу на росіян, українців, білорусів. Ми там всі – “руські”. За тиждень не почув української мови – лише російська.

14658312_1448478985180378_1166870225_n

Швидше за все, написи на набережній робили саме туристи. Місцеві репатріанти хоча і можуть десь в автобусі заговорити про політику, але в цілому більше обговорюють внутрішні моменти в житті Ізраїля – двох загиблих дітей у Грузії внаслідок автокатастрофи.

Ну і російська культура. На пляж із чистим піском без скла обов’язково якесь російське чудо кине пляшку.

zaxzzx

Окрема історія – відліт із аеропорту “Бен-Гуріон” до Києва. Летів як і туди ізраїльськими “Ель Аль” (Тим, хто скаже “а де патріотизм?” відповім коротко: МАУ – гівно). Якщо до Ізраїля літак був забитий хасидами, що поверталися з Умані, то у Київ летіло багато росіян. В “Ель Аль”, купуючи квиток, окремо потрібно платити за багаж. Тому багато людей (особливо нео-совків) намагаються пронести велику “ручну кладь”, щоб зекономити 30 доларів на “Duty Free”.

zzzzzzzzzzzzzz

Так було і цього разу. Якщо мені ще вистачило місця у поличці для своїх 8 кг тари, то особливо нахабним росіянам з двома великими, забитими сумками його не знайшлося. Вони ж, звісно, спробували поставити валізи собі під ноги. Стюардеса Дафна з чарівною посмішкою кілька разів пояснювала цим впертим громадянам, що вони мають або знайти місце у поличках, або віддати валізи, які зараз завантажать у багаж і сплатити 30 доларів. Протягом 20 хвилин росіяни бродили літаком, не знайшовши місця, почали розпаковувати валізи, витягати необхідні речі, а потім таки здали їх у багаж, сплативши гроші. Виліт через цих “вєлікорусських” затримали.

За моєю спиною сидів ще один “вєлікодержавець”, який всю дорогу розповідав дівчині про свою крутість, а після посадки у “Борисполі” зауважив, що “аеропорт – гівно”. Інший росіянин, на вигляд років 25, під час виходу з літака сказав своїй мамі: “Не переживай, говори тут на русском. В Украине все свои – русские”.

Особисто для мене навіть вдихнути наше, таке прохолодне повітря, було за щастя. Кожного разу, коли десь далеко від дому, навіть там, де потенційно краще живеться, суспільство більш здорове, відчуваєш якусь таку тугу за Україною. І навіть тоді, коли виходиш з аеропорту і на тебе налітають коршуни-таксисти, а якийсь жлоб голосно матюкається біля входу у термінал, в новинах знову бачиш пики Ляшка, Тимошенко чи навіть Порошенка, все одно розумієш, що любиш саме цю землю. Інакше, вже давно б поїхав. Саме тому ми з родиною досі цього не зробили і продовжуємо виховувати дитину в Україні. Хоча, інколи, надії вже майже немає… Але щось її таки тримає живою…

P.S. Смачне пиво таке у Львові на Площі Ринок варять. Ізраїльське “Gold Star” програє.

zmxmz

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s