Паралімпіада

Про паралімпійців, державу, ниття і вміння бачити

У Ріо триває Паралімпіада на якій українці станом на ранок суботи здобули вже 26 медалей. Відповідно, в медальному заліку ми треті, поступаючись Китаю та Великій Бриатнії. Можливо, трошки важче було б, якби брала участь Росія, але їх виключили з Паралімпіади. Дивіться, ось Вам залік.

zzzzzzzsdddd

А тепер поговоримо трошки про порядність. Держава платить Паралімпійцям за медалі досить непогані гроші на сьогоднішній день. “Золото” оцінюють у $40 тис., “срібло” у $26 тис. і “бронзу” у $18 тис. Можна говорити, що це мало у порівнянні з олімпійцями, але подивіться на кількість медалей, котра у паралімпійців традиційно велика. І згадайте про наші бюджетні можливості. Для порівняння олімпійці за свої медалі отримували  125, 80 і 55 тис. відповідно за “золото”, “срібло” і “бронзу”. Всього здобули 11 медалей.

%d1%80%d1%96%d0%be-201666

Але скільки було ниття за квартири, як від Беленюка, за відсутність умов, чуток про зміну громадянства, не кажучи вже про “обіймашки” з москалями. І це при тому, що по суті олімпійці і паралімпійці тренуються в однакових умовах. Але перші не обділені, а от паралімпійці мають кожен своє нещастя. Проте, вони звикли битися із життям і для них кожна участь у Паралімпіаді – це боротьба. Її продовження. За себе, за нормальність, за цей шанс відчути себе повноцінною людиною. Чи чули ви скиглення від паралімпійців? Мабуть, ні. Можливо, їм не давали шансу і вони обділені увагою ЗМІ. Але я думаю, що справа в іншому. В самому житті.

Це Євген Богодайко – він здобув перше “золото” України на Паралімпіаді. Йому 22 роки.

258067

А це Руслан Катишев, 33 роки. Незрячий легкоатлет з Одеси, який здобув для України першу медаль на Паралімпіаді, “бронзу”.

katishev_729x547

Варто сказати, що кожна Паралімпіада викликає певні суперечливі почуття. З одного боку хочеться пишатися цими людьми, радіти кожній новині про медалі. З іншого боку, самі трансляції змагань дивитися важко. Чесно, важко. Так вже склалося, що спорт має дарувати відпочинок, включаючи розумовий. Люди сидять собі з пивом і чіпсами, дивляться в екран ТБ, чи навіть на трибуни приходять, і відпочивають. Але досить важко відпочити розумом, коли бачиш людей в інвалідних візках, без ніг, чи без рук. У твоїй душі народжується біль, жалість. Тобі важко на це дивитися.

Але з іншої сторони – це треба бачити. Щоб цінувати, що ти маєш. Бачити, щоб у наступний раз, коли ти захочеш скиглити про важкий день в офісі, чи якусь проблему, або як Беленюк про надання “трикімнатної квартири Джамалі”, а не йому, згадувати цих людей. Які попри свої вади йдуть вперед для того, щоб бути нормальними.

Нам важко дивитися на Паралімпіаду. Але ми маємо навчитися бачити.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s